ЛЮДСЬКИЙ ГЕНОМ

Здоров’я і довголіття

ЗАСНОВНИК НОВОГО НАПРЯМУ В МЕДИЦИНІ

У доктора медичних наук, дійсного члена міжнародних академій Милосердя, Інформатизації, Енергоінформаційних наук, Європейської та Російської академій природничих наук, автора відомої системи оздоровлення за допомогою перекису водню, москвича професора Неумивакіна з Києвом давня дружба.

…У 1964 році Іван Павлович приїхав відбирати космонавтів-зварювальників. президенту Української Академії наук академіку Борису Патону сподобався діловий розумний учений, і він запропонував йому залишитися в Києві. Неумивакін не зміг прийняти пропозицію, а на запитання, чи потрібна йому якась допомога, поскаржився Борису Євгеновичу, що не може свої оздоровчі ідеї просунути в жодному науково-дослідному інституті. Тоді Патон запросив Неумивакіна на найближчу сесію Академії наук. А після виступу Івана Павловича звернувся до присутніх у залі: «Якщо до вас прийде оцей чоловік — робіть усе, що він попросить, так, як би це був я». Отож саме в Києві професор Неумивакін отримав зелене світло на втілення своїх ідей, на досліди. Із ста авторських свідоцтв близько 50 було реалізовано саме через Академію наук України.

Кожна людина шукає щось своє в житті, її смисл, свою дорогу. Іван Павлович говорить, що йому пощастило: його, медика, доля звела з космосом — він став засновником нового напряму в медицині, розробивши унікальний стаціонар на космічній станції. Там йому довелося працювати з найкращими фахівцями, які були в країні, обмінюючись з ними знаннями, разом збагачуючи досвід. У сімдесятих роках, згадує вчений, він для себе зрозумів, що медицина офіційна не лікує, а найчастіше калічить людей, не усуваючи причину хвороби, вирізаючи нерідко важливі органи, після чого людина помирає. От тоді Іван Неумивакін і починає складати одне до одного надбання власних спостережень, дослідів, народної медицини.

ВІДНОВИТИ МОЖНА ВСЕ, КРІМ ГОЛОВНОГО МОЗКУ

У своїй дослідницькій та практичній діяльності академік І.П. Неумивакін співпрацює не лише з науковцями й медиками, а й цікавими й неординарними людьми, які не мають медичної освіти. Приміром, цілитель Аркадій Петров, з яким Іван Павлович прийшов на презентацію своєї книги, жодного відношення до медицини не має, проте його новаторська винахідницька діяльність торкається безпосередньо здоров’я людини, відновних можливостей організму тощо. Сам Аркадій Наумович говорить, що має на меті не охорону здоров’я, а творення його. Так, до нього приходять люди, в яких щось вирізали, тобто видалили певні органи, а нерідко і кілька, тоді здоровий орган «працює за двох» з шаленим навантаженням. Це призводить до його виснаження, ураження інших органів, тобто виникає така собі ланцюгова реакція.

У нас в організмі є геноми, ДНК, вічка-місця, які за щось відповідають, — пояснює академік Неумивакін. Спеціалісти з Центру Петрова за допомогою приладу знаходять те вічко-місце, наприклад, що відповідало за видалену нирку. А воно вже посіріло-почорніло, проте вчені «чистять», звільняють від шлаків це вічко-місце, залишаючи лише «здорову» інформацію про видалену нирку. Тобто починають інформацію матеріалізувати, відновлюючи орган. Минає кілька місяців, нирка починає рости, через певний час — новенька нирка з’являється на місці видаленої. Хірурги розводять руками — вирізали точно, а де вона взялася знову? «Проте, — всміхається Іван Павлович, — відновити можна все, крім головного мозку».

Якщо уважно спостерігати, подібні явища матеріалізації думки, інформації відбуваються з нами щодня. Слово — матеріальне. За допомогою слова, власної свідомості людина може сама себе зцілити. Тобто наше здоров’я в наших руках.

Про все це, про проблему активного довголіття, методи збереження здоров’я у книзі народних цілителів Івана і Людмили Неумивакіних «Резервні можливості організму. Дихання. Свідомість. Міфи і реальність». Крім того, кожен може в ній знайти для себе унікальний метод збереження здоров’я у звичайних умовах.

ПЕРШОПРИЧИНА ЗАХВОРЮВАНЬ — ДЕФІЦИТ СО2

Головним винуватцем усіх бід зі здоров’ям є сама людина, яка завдяки сучасній цивілізації робить усе, аби звільнити себе від фізичних навантажень, замінюючи їх стресовими, і на роботі, і на відпочинку, і в побуті, додаючи шкідливі звички.

Такий режим спричиняє порушення кровообігу і обмінних процесів в організмі, погіршення складу крові і початок будь-якого захворювання. Особливого значення професор І.П. Неумивакін надає диханню людини. Бо вважає, що першим кроком усіх розладів організму є порушення вмісту вуглекислого газу (СО2), якщо його менше, ніж 3%, людина гине. За значущістю СО2 прирівнюється до О2. Хоча б тому, що саме він відповідає за постачання кисню клітинам. Максимальний обмін речовин та енергії в молодому віці пояснюється високим рівнем СО2 в артеріальній крові. Високий рівень вуглекислого газу підтримує у відкритому стані сітку капілярів, розширює мікросудини, забезпечує високий рівень обміну речовин та енергії в сотнях мільярдів клітин організму.

В організмі людей літнього віку обмін речовин та енергії значно знижений, забезпечення клітин киснем далеке від оптимального. Через дуже низький вміст СО2 в артеріальній крові. Низький, а інколи й дуже низький рівень вуглекислого газу спричинює нерозкриття мікрокапілярів, надходження кисню до клітин стає недостатнім, тому вони не можуть здійснювати повноцінний обмін речовин за кисневим шляхом з виробленням СО2, Н2О і глюкози. Унаслідок цього дефіцит СО2 стає ще гострішим, а кисневе голодування клітин ще поглиблюється. Через нестачу кисню клітини переходять на розщеплення гліколіз — розщеплення глюкози до молочної кислоти. Це і є «шлак».

Дослідження довели, що навіть за незначної зміни концентрації вуглекислоти в повітрі — на 1—2% чи в 10—15 разів, відбувається збудження дихального центру в мозку, що спричинює до поглиблення й частоти дихання. На зміну ж концентрації кисню в повітрі — на 20—40% і більше організм практично не реагує. Це знову ж таки свідчить про те, що організм більше чутливий до вуглекислого газу.

На основі багаторічного лікарського й цілительського досвіду професор Неумивакін стверджує, що саме з нестачею вуглекислого газу пов’язане виникнення різноманітних захворювань. Ось чому практично в усіх людей, що померли, виявляють спазмовані мікросудини в м’язах, свого роду «інфаркти» клітин. У кожному хворому органі патологоанатоми виявляють парез (нерухомість) нервового волокна і спазм судин. Що свідчить про те, що немає хвороби, не пов’язаної з нестачею вуглекислого газу.

Якщо в артеріальній крові бракує вуглекислого газу, жодні фітозасоби, гомеопатичні препарати, лікарські засоби не спроможні запустити в організмі генетично запрограмовані процеси крово- й киснезабезпечення. Нормальний рівень вуглекислого газу й кисню допомагає сотням мільярдів клітин отримати своє живлення, створюючи загальне біополе й біоенергетику їх імунного захисту.

Для нормалізації рівня вуглекислого газу в крові професор Неумивакін створив «методику дихання СО2», завдяки якій відбувається відновлення природного механізму біологічних процесів в організмі, в крові. «Методику дихання СО2» створено для тих, хто хоче жити довго без проблем зі здоров’ям.

Можливим способом компенсації СО2 в крові може бути використання свого СО2, яке видихається з органів дихання з повітрям. Для цього видих і вдих роблять через рот у поліетиленовий пакет ємністю 0,5—0,7 л (див. фото) протягом 1—2 хв вранці й увечері, а в разі поганого самопочуття і нападів болю — будь-коли. Час дихання збільшувати не варто, а кількість сеансів — відповідно до самопочуття, але з інтервалом до 2 годин. Протипоказань немає. У разі утруднення дихання (під час перших процедур) можна злегка відкривати кульок або робити перерву 2—3 хв. Інколи відбувається підвищення тиску, з’являється сонливість — це позитивні реакції на стрімке підвищення вмісту СО2, які швидко минають і під час наступних процедур не повторюються.

Досвід показав, що у разі повернення в організм СО2, який видихаємо з повітрям, майже відразу «знімається» серцевий, головний та інший біль. Позитивний результат на організм спостерігається уже в перші тижні прийому СО2, а через 2—6 місяців параметри крові повертаються до норми і багато хвороб зникають без ліків.

Стабільність норми СО2 в артеріальній крові — це перепона інфарктам, інсультам та іншим захворюванням, пов’язаним з порушенням кровообігу.

РЕКОМЕНДІЦІЇ ПРОФЕСОРА

Ви, мабуть, помічали, що діти сплять на животі. Таким чином починає працювати механізм поверхневого дихання, коли вуглекислий газ діє як снодійний засіб. Але при цьому потрібно спати на маленьких, а не на великих подушках, в яких можна не лише потонути, а й померти (задихнутися).

Якщо ви живете в будинку з ліфтом, не користуйтеся ним. Підійшовши до 1-ї сходинки, трішки вдихніть (чи видихніть) і швидко йдіть, не дихаючи, до того моменту, доки можете. Потім зупиніться, довидихніть, заспокойте дихання. І знову в дорогу. Через 1—2 місяці ви будете на одному диханні проминати 3—5 поверхів, а то й більше. Це один із шляхів нормалізації рівня СО2 в крові.

________________________________________________

РЕЦЕПТИ ВІД ПРОФЕСОРА ІВАНА НЕУМИВАКІНА

У разі захворювання судин (облітерівний ендартеріїт, варикоз тощо) не можна використовувати ніякі мазі, бо масло закупорює пори, шкіра перестає дихати, порушується обмін. Помічні гірчичні ванни (одна столова ложка гірчиці на 2 л води і одна столова ложка морської солі), вода має бути 37 градусів за Цельсієм, почергово зі скипидарними ванночками (починаючи з 6 до 10 крапель скипидару на 1 л води).

На ніч вдягайте дві пари бавовняних шкарпеток, а між ними — дрібно нарізані цибуля і часник.

До речі, часникова настоянка корисна для хворих судин: розтерти 6 зубків часнику, залити 0,5 л перевареної води, настояти впродовж 2 діб і за 2 прийоми випити протягом дня до їди. Тривалість прийому настоянки необмежена.

Також чудовим є такий метод. На ніч змочити бавовняні шкарпетки в дуже холодній воді. Злегка відтиснути, одягти на ноги, зверху — сухі, а далі вовняні. Ця процедура знімає набряки, нормалізує роботу дрібних судин. У воду потрібно додавати трішки морської солі: 2 чайні ложки на 200 мл води.

Багато проблем створюють вузли на венах, так звані тромби. Потрібно взяти пов’язку з морською сіллю (1 столова ложка на 1 л води, додати 1 столову ложку 3-відсоткового перекису водню), покласти на місце тромбу або зробити пов’язку на всю гомілку на 3—4 години. Можна робити це вранці і на ніч. За тиждень тромб зникне, і потрібно буде робити вправи на присідання, зміцнюючи насоси вен.

У разі трофічних виразок також скористайтеся цими рекомендаціями, лише пов’язки потрібно чергувати з пов’язками з теплою водою, з додаванням господарського мила та яблучного оцту (2—3 столові ложки на 1 л води).

Те саме можна застосовувати у разі лімфостазу кінцівок, так званої слоновості. У цьому випадку добре робити пов’язку на всю ногу з тертою картоплею чи гречаною кашею середньої густоти.

НА МЕЖІ ДИВА: ПЕРЕКИС ВОДНЮ — НОВІ МОЖЛИВОСТІ ВІДОМИХ ЛІКІВ

Розкажіть, будь ласка, про лікування перекисом водню.
Тетяна Данилівна КОРОСТІЄНКО. Київська обл.

Яків Семенюк, кандидат медичних наук.

У медицині 3% розчин перекису водню (Н2О2) давно застосовують як антисептик, особливо під час оброблення гнійних ран.
Що ж стосується народної медицини, то вона пішла значно далі — демонструє унікальні можливості цього засобу, під час лікування тяжких хронічних недуг. На теренах СНД величезний інтерес до цього засобу з’явився після перекладу книги У. Дугласа «Цілющі властивості перекису водню» та активної пропаганди широкого застосування цього препарату в медицині російським професором І.П. Неумивакіним, який ще 30 років тому дослідив його унікальність, працюючи в космічній медицині.
Названі дослідники не лише на практиці довели величезні можливості перекису водню (ПВ), а й теоретично обґрунтували його роль у нормалізації процесів у нашому організмі.

ПЕРЕКИС ВОДНЮ — ЗАХИСТ І СИЛА ОРГАНІЗМУ
Зокрема вчені встановили, що ПВ діє як антисептик не лише у разі зовнішніх інфекцій, а й внутрішніх. Тому організм виробляє його для боротьби з хворобами. ПВ є незамінною складовою імунної системи, тобто системи захисту організму. Солдати цієї системи, лейкоцити, захоплюють у свої обійми мікроба і виробляють з води і кисню перекис водню, який знищує його.
Якби не було такого механізму, бактерії, віруси, грибки з’їли б нас. Коли імунітет ослаблюється і лейкоцитам бракує сили, щоб утворити достатню кількість перекису водню, патогенні мікроорганізми наступають, спричиняючи хвороби.
ПВ забезпечує ще одну дуже важливу функцію організму — бере участь у всіх біоорганічних процесах: метаболізмі білків, вуглеводів, жирів, утворенні вітамінів, мінеральних солей. Він має важливе значення для вироблення енергії в мітохондріях клітин (мітохондрія — це силова станція клітини, де виробляється 95% усієї енергії організму). ПВ потрібен і для утворення таких речовин, як простагландини, що впливають на енергетичний обмін, допомагають організму впоратися з запальними і простудними захворюваннями.
Доктор Дуглас стверджує, що ПВ справляє також протипухлинну дію. Адже ще Нобелівський лауреат О. Варбург на початку ХХ століття доводив, що ракові клітини ростуть там, де немає кисню.
Сказане вище засвідчує, що ПВ належить до тих небагатьох важливих речовин, які мають дуже велике значення для підтримання життя на Землі. Тому, якщо організм втрачає можливість виробляти його в потрібній кількості, цю речовину потрібно вводити зовні.

ІСТОРІЯ ВРАЖАЮЧИХ ВІДКРИТТІВ І ЗАБУТТЯ
У медичній практиці назбиралося достатньо переконливих доказів дієвості перекису водню.
У 1914 році доктор Розенау висунув і довів теорію виникнення артриту (запалення суглобів) як наслідок проникнення до суглоба мікроба Streptococcus viridans, який часто є в лімфовузлах, що постачають рідину для суглобів. Доктор Розенау запропонував спосіб знешкодження цього мікроба — застосуванням ПВ.
Першим пацієнтом, що втілив теорію доктора на практиці, став Уолтер Гроц, який мав тяжку форму артриту. За 16 днів лікування ПВ (вживання всередину) він позбувся своєї недуги. Однак тогочасні медики відмовилися вірити очевидному результату, назвавши цей метод шахрайством.
У 1920 році лікарі Олівер і Кенаб опублікували результати лікування в Індії безнадійно хворих на пневмонію солдатів. (На той час смертність у гарнізоні від цієї хвороби становила 80%). Результат уразив: більше половини смертників вижили (ніяких побічних проявів не спостерігалося). З 1920 по 1935 рік було виконано близько 6000 робіт з вивчення дії ПВ. Чому ж у довоєнні та воєнні роки цей препарат не застосовувався широко в медицині?
По-перше, противники наполягали на тому, що застосування ПВ не в 100 відсотків давало позитивний результат (хоча цього не можна очікувати від жодного медичного препарату). В окремих випадках спостерігалися тимчасові побічні прояви: висока температура або висипання на шкірі, які пояснюються дією токсинів убитих мікробів. По-друге (найголовніше), хіміко-фармацевтичні компанії були не зацікавленими в поширенні цього методу, адже ПВ дуже дешевий препарат. По-третє, з появою антибіотиків почали культивувати цей досить ефективний у боротьбі з інфекціями метод і про перекис водню забули.

КЛІНІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОВОДЯТЬ ДІЄВІСТЬ ПВ
Однак широке застосування антибіотиків досить швидко показало побічний негативний бік повального захоплення ними: чутливість мікробів до цих препаратів знизилася. Антибіотикотерапія спричинювала дисбактеріози, кандидози, алергії, які тяжко піддавалися лікуванню. Як з’ясувалося, сучасні ліки теж не розв’язують усіх проблем лікування тяжких хронічних хвороб, а шкоди завдають чимало. Дехто став згадувати і про перекис водню. Треба сказати, що серед лікарів були справжні ентузіасти цього методу. Вони пропагували нові можливості засобу.
Приміром, доктор Ч.Фарра довів на практиці, що ПВ успішно застосовується за деяких гострих і особливо тяжких хронічних хвороб. Ось випадки з його лікарської практики.
Гострий оперізувальний лишай, хворий 60-літній чоловік. Через 3 дні після першого внутрішньовенного вливання ПВ стан пацієнта значно поліпшився, через тиждень він зовсім позбувся болю. Загалом хворий вилікувався в 2-3 рази швидше, ніж за умови застосування традиційних ліків.
Бронхоектаз, хвора жінка з 15-річним стажем боротьби з недугою, яка проявлялася тяжкими нападами кашлю з виділенням кров’янистого харкотиння з неприємним запахом. Після 20 внутрішньовенних процедур з перекисом водню кашель і виділення харкотиння з кров’ю припинилися.
Хронічний обструктивний бронхіт, хвора постійно відкашлювала жовтувате харкотиння, а її губи мали синюшний відтінок — ознака хронічного кисневого голодування. На початку застосування розчину ПВ почалося посилене відхаркування слизу. Одночасно з поліпшенням стану бронхів щезла хронічна діарея, від якої жінка страждала 2 роки.
Хронічний прогресуючий кандидоз, хвора лікувалася протягом п’яти років, бувало тимчасове поліпшення, але хвороба прогресувала. Вона стала інвалідом, самостійно не могла вдягнутися. Після двох процедур з перекисом водню прояснилася свідомість, поліпшилися концентрація уваги і загальний стан пацієнтки. Після восьми — вона зовсім звільнилася від тяжких симптомів. Перевірка через 2 місяці засвідчила, що пацієнтка повністю вилікувалася.
Доктор Ч. Фарр встановив, що внаслідок внутрішньовенного застосування ПВ значно поліпшується обмін речовин, а кисень, який утворюється з ПВ, не виводиться з організму, а майже повністю залишається в кровообігу.
Внаслідок цього в крові збільшується загальна кількість Т- і В-лімфоцитів (отже посилюється імунітет), зменшується кількість імуноглобулінів і автоімунних антитіл у разі ревматоїдного артриту, склеродермії тощо.
Доктор Дуглас описує кілька випадків онкозахворювань, коли ПВ був ефективним допоміжним засобом у комплексній терапії пухлини. Ось два таких випадки.
Рак шкіри обличчя хворому лікували хірургічно, але через деякий час пухлина знову з’явилася. Після приймання 3% розчину ПВ усередину пухлина щезла.
У пацієнта Д. виявили лімфому шлунка завбільшки як великий грейпфрут. Хворий проходив курс хіміотерапії в лікарні, а паралельно з цим йому внутрішньовенно вводили перекис водню. У ті дні, коли ПВ не вводився в організм, у хворого проявлялися побічні ефекти хіміотерапії: нудота, блювання, депресія, виражена загальна слабкість. Після закінчення курсу хіміотерапії під час обстеження через 7 тижнів, а потім через 4,5 місяця пухлини не виявили. Коли хворий розповів лікарям, що в період хіміотерапії він застосовував ПВ, вони визнали ймовірність успішності лікування завдяки цьому поєднанню.
Японці винайшли еквівалент перекису водню під назвою флюзол, яким успішно лікують опромінених ракових хворих.
У. Дуглас наводить перелік хвороб, пов’язаних з імунодефіцитним станом (ревматоїдний артрит, вовчак червоний, алергійні хвороби, СНІД тощо), які можна лікувати розчином ПВ. Крім того, він стверджує, що таким методом можна поліпшити стан хворих у разі діабету, вірусних гепатитів, захворювань, спричинених вірусом Епштейна-Барр, міокардіодистрофії тощо.

МЕТОДИ ЗАСТОСУВАННЯ І ДОЗУВАННЯ ПЕРЕКИСУ ВОДНЮ
Перекис водню з лікувальною метою можна застосовувати кількома способами: введенням через рот, через ніс, внутрішньовенно та у вигляді компресів (зовнішнє застосування).
Зовнішнє застосування
1-2 чайних ложки 3% розчину розвести 50 мл води. Накладати як компрес (тримати 0,5-1 годину), чи втирати на будь-які болючі ділянки тіла (суглоби, ділянку серця тощо), чи полоскати рота, чи змащувати поверхні шкіри у разі хвороби Паркінсона, розсіяного склерозу тощо.
Один з пацієнтів І.П. Неумивакіна розповідає, що прикладав на ніч на бородавки змочені у 3% розчині ПВ серветки, протягом 3 тижнів, і вони щезли. Ще цікавіший випадок описує сам І. П. Неумивакін. 83-річний хворий К. з раковою пухлиною розміром як яйце на скроні безрезультатно лікувався традиційними методами. Стали прикладати на рану тампони змочені 15% розчином ПВ, а потім 30% розчином. Через тиждень припинилася кровоточивість, через місяць пухлина зникла.
Внутрішнє застосування
Це найпоширеніший на сьогодні спосіб застосування ПВ у народній медицині.
Доктор Неумивакін рекомендує починати лікування з прийому 3% розчину ПВ по 1 краплі, розведеній у 2-3 ст. ложках води (30-50 мл) 3 рази на день за 30 хвилин до їди, або через 1,5-2 год після їди. Щоденно додавати по 1 краплі, доводячи до 10 крапель на десятий день. Зробити перерву 2-3 дні і вживати вже по 10 крапель, роблячи перерву через кожні 3-5 днів. Деякі хворі не роблять перерви.
Застосування через ніс
Професор І.П. Неумивакін рекомендує застосовувати 3% розчин ПВ і через ніс.
За будь-яких застудних захворювань, грипу, головного болю, особливо у разі хвороби Паркінсона, розсіяного склерозу, захворювань пазух носа (гайморит, запалення лобових пазух), шуму в голові слід закапувати повну піпетку 3% розчину ПВ (10-15 крапель на 1 ст. ложку води) у кожну ніздрю. Можна це робити за допомогою одноразового шприца — один кубик.
Через 20-30 секунд з носа почне виділятися слиз. Потрібно піти у ванну, нахилити голову до плеча, пальцем затиснути верхню ніздрю, а через нижню спокійно видути все, що там зібралося. Тоді нахилити голову в інший бік і зробити те ж саме. Хвилин 10-15 нічого не пити і не їсти.
Цей спосіб лікування теж має багато позитивних відгуків.
Внутрішньовенне застосування ПВ
Доктор У. Дуглас пише, що в клініці доктора Фарра ПВ вводили внутрішньовенно — (0,15% розчин по 250 мл) за допомогою крапельниці через 1-2 дні, а потім раз на тиждень. І.П.Неумивакін зазначає, що можна для цього використати шприц. Цей спосіб діє швидко й ефективно.
Однак слід зауважити, що внутрішньовенне введення ПВ може виконувати тільки лікар, який володіє технікою такої процедури і добре знайомий з дією ПВ на організм.

ЛІКУВАННЯ ПЕРЕКИСОМ ВОДНЮ ПОЧИНАЮТЬ З ОЧИЩЕННЯ ОРГАНІЗМУ
Треба зазначити, що у разі лікування перекисом водню, на жаль, не завжди бувають такі вражаючі позитивні результати, як описано вище. Неефективне лікування може бути в разі значної зашлакованості організму. Тому професор Неумивакін рекомендує попередньо провести очищення кишечнику, печінки, суглобів. Крім того, лікування перекисом водню — це не панацея від усіх хвороб. ПВ, як і будь-який інший засіб, не може в 100% випадків діяти з однаковим високим ефектом. Тож кожен хворий має віднайти свої ліки, можливо, методом проб.
Однак більшість з тих, хто приймав ПВ всередину, відзначали позитивний результат без жодних побічних ефектів.
Офіційна медицина не має інструкцій та рекомендацій щодо лікування хвороб перекисом водню, але не має і заборон.
Тому людина, особливо з хронічною хворобою, якій не допомагають засоби традиційної медицини, може сама зважитися лікуватися ПВ. Слід мати на увазі, що лікування ПВ досить тривале — кілька місяців. Тільки тоді можна пересвідчитись, чи ефективне воно.
Запрошуємо всіх, хто має досвід застосування перекису водню (будь-який), поділитися ним з нами, написавши до редакції листа.

ОЖИВІТЬ ПИТНУ ВОДУ, І ВОНА ОЗДОРОВИТЬ ТА ОМОЛОДИТЬ ВАС

Сьогодні багато точиться розмов про те, що вода, очищена фільтром, далеко не завжди є такою, яка фізіологічно відповідає потребам організму. Бо під час механічного і хімічного очищення змінюється її структура. Розкажіть, будь ласка, чи це справді так і яким чином можна відновити цю структуру.

Антоніна Борщева.
Тернопільська обл.

Корисна вода — структурована

Директор Інституту екології людини М. В. Курик стверджує, що в організмі людини є два види води: зв’язана і зовнішня. Зв’язана — це та, яка міститься в організмі від народження в його рідинах: крові, плазмі, суглобовій рідині, мозку тощо. Зовнішня надходить з питвом та їжею. І що більше зовнішня вода подібна за своєю структурою до зв’язаної, то ліпше вона забезпечує всі функції організму. Вода з джерел, струмків, річок є саме такою. Але проблема в тім, що цю воду сьогодні не можна споживати через надмірну кількість в ній промислових відходів. А фільтри та різноманітні очисні засоби, очищуючи воду, порушують її структуру, і вона для організму є мертвою. Людина має чітко це усвідомлювати і дбати про те, щоб забезпечити свій організм не лише чистою, а саме структурованою водою.

ПередусІм звернІмо увагу на найпоширенІшІ помилки

— Тих, хто з метою очищення кип’ятить воду, треба застерегти, що вони чинять невірно. Річ у тім, що під час цього процесу шкідливі властивості хлору лише посилюються, до того ж він перетворюється на канцерогенну речовину тригалометан.
— Мінеральну воду в жодному разі не можна використовувати замість питної. Її вживають лише у певних дозах з оздоровчо-лікувальною метою. У великих кількостях вона може завдати шкоди.

Як очистити воду природними засобами?

Професор І. П. Неумивакін радить робити це за допомогою кількох перевірених способів.
— На 1 л води додайте по 1-2 ч. л. яблучного оцту і меду та 3-5 крапель йоду. Хвороботворні бактерії в такому йодно-кислому середовищі загинуть через кілька хвилин.
— Якщо у воду покласти подрібнений кремінь, вона стане чистою через 3-5 днів.
— Брудна вода, в яку поклали листя червоної горобини, через 3 години стає чистою.

Де взяти структуровану воду?
Передусім потрібно зауважити, що найфізіологічнішою (найближчою за своєю структурою) для людини водою є та, що міститься у фруктах і овочах. Тому їх треба вживати у великих кількостях. А за можливості ще й пити свіжовичавлені соки.
Такою само фізіологічно близькою для людини є й тала вода. На її приготування не потрібно багато сил і часу. Головне – не лінуватися. Для початку воду нагріти майже до окропу (доки не з’являться білі бульбашки, які піднімаються з дна), але до кипіння не доводити. Потім швидко охолодити, поставивши ємність у миску з холодною водою або під струмінь холодної води. Після охолодження вода набуває характеристик структурованої води. Але посилити її лікувальні властивості можна шляхом заморожування. Для цього охолоджену воду налити у пляшку чи іншу ємність і поставити в морозилку. Взимку можна посуд з водою поставити на балкон чи на вулицю (якщо дозволяють умови). Після повного замерзання води почати процес її розморожування за кімнатної температури. Але слід пам’ятати, що розморожувати воду потрібно не повністю. Останній шматок льоду – серединку, яка розмерзається найдовше, потрібно викинути, бо саме там накопичуються всі шкідливі речовини. Отак ви й отримаєте чудовий оздоровчий продукт, завдяки якому гірські довгожителі до глибокої старості почуваються сильними і бадьорими.
ЕФЕКТ ТАЛОЇ ВОДИ можна посилити, додавши до неї солі (краще морської або кам’яної) та оцту: по одній чайній ложці на 500 мл води. Цей рецепт теж рекомендує професор І. П. Неумивакін. Він стверджує: якщо цей розчин втирати у поверхню всього тіла, клітини організму насичуватимуться дуже потрібним їм фізіологічним розчином. За досить короткий термін людина зможе відчути на собі його благотворний вплив, позбувшися серцевого і головного болю, варикозного розширення вен, радикуліту, шкірних і багатьох інших проблем, а ще відчує потужний омолоджувальний ефект.

Переможці ІІ етапу Всеукраїнської олімпіади

з біології

І місце

1. Коберенко Василина, учениця 8 класу Миколаївської гімназії
2. Здебський Степан, учень 9 класу Миколаївської гімназії
3. Курик Мар’яна, учениця 10 класу Роздільської ЗОШ
4. Полюга Тетяна, учениця 11 класу Черницького НВК

ІІ місце

1. Галатин Петро, учень 8 класу Миколаївської гімназії
2. Шквирко Марія, учениця 8 класу Крупської ЗОШ
3. Дмитришин Христина, учениця 9 класу Устянської ЗОШ
4. Яців Олеся, учениця 9 класу Миколаївської ЗОШ №1
5. Шевчук Лілія, учениця 9 класу Миколаївської гімназії
6. Оприск Олена, учениця 10 класу Розвадівської ЗОШ
7. Доскочинський Денис, учень 10 класу Миколаївської ЗОШ №1
8. Федькович Анастасія, учениця 10 класу Черницького НВК
9. Миханів Роман, учень 10 класу Липівської ЗОШ
10. Відсанко Андріана, учениця 11 класу Рудниківського НВК

ІІІ місце

1. Кісіль Василь, учень 8 класу Більченського НВК
2. Перейма Ярина, учениця 8 класу Вербізької ЗОШ
3. Геряк Світлана, учениця 8 класу Миколаївської гімназії
4. Кольба Христина, учениця 8 класу Устянської ЗОШ
5. Лутчин Ангеліна, учениця 8 класу Малогорожанківської ЗОШ
6. Ях Зеновія, учениця 8 класу Новосілко-Опарської ЗОШ
7. Леськів Святослав, учень 9 класу Рудниківського НВК
8. Сенів Андріана, учениця 9 класу Розвадівської ЗОШ
9. Ягельська Світлана, учениця 9 класу Вербізької ЗОШ
10. Березюк Софія, учениця 9 класу Липівської ЗОШ
11. Атаманюк Олеся, учениця 9 класу Миколаївської ЗОШ №1
12. Демко Юлія, учениця 9 класу Черницького НВК
13. Дудич Юліянія, учениця 10 класу Гірського НВК
14. Романів Орися, учениця 10 класу Миколаївської гімназії
15. П’ясецька Оксана, учениця 10 класу Стільського НВК
16. Дзюрах Іван, учень 11 класу Гірського НВК
17. Дудич Галина, учениця 11 класу Гірського НВК
18. Левицький Богдан, учень 11 класу Миколаївської ЗОШ №1
19. Оліяр Ірина, учениця 11 класу Більченського НВК
20. Гичка Ліда, учениця 11 класу Розвадівської ЗОШ

Біологія

СЛОВНИК БІОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ

 

Абіогенез — теорія походження живих істот з хімічних сполук шляхом поступового ускладнення останніх.

Австралопітеки — вимерлі прямоходячі мавпи, предки стародавньої людини.

Агроценози — штучні екосистеми, створені людиною (лани, сади, городи) в результаті застосування комплексу агротехнічних засобів обробітку ґрунту.     

Алель — один з можливих станів гена. Будь-яка зміна структури гена призводить до появи нового алеля.

Анеуплоїдія — геномна мутація, яка полягає в зменшенні або збільшенні хромосомного набору на одну або кілька хромосом.

Анеуплоїдія — геномна мутація, яка полягає в зменшенні або збільшенні хромосомного набору на одну або кілька хромосом.

Антропогенез — еволюція людини з моменту виникнення перших представників роду Ното.

Антропологія — наука, що вивчає людину як біологічний об’єкт.

Ароморфоз — прогресивна еволюційна зміна, яка веде до підвищення загального рівня організації й появи принципово нових пристосувань (виникнення еукаріотичних клітин і багатоклітинних організмів, чотирьох п’ятипалих кінцівок у хребетних тощо).

Архантропи — найдавніші представники роду Ното.

Архей — найдавніший еон в історії Землі (3,5—2,6 млрд років тому). Період існування первинних істот — деяких бактерій.

Атавізм — випадкове виникнення в особини ознак, що були властиві предковим видам.

Аутбридинг — схрещування, до яких залучають особин інших популяцій.

Аутекологія — напрям екології, що вивчає дію на організм чи популяцію певних екологічних факторів.

Біогеоценоз — угруповання популяцій організмів різних видів, поєднаних трофічними зв’язками, чітко прив’язаних до певного місця перебування, та абіотичні фактори середовища (ґрунт, вода, повітря).

Біом — усі біогеоценози певного типу, що належать до територій з конкретним типом рослинності (тундри, гірського лісу, сухого степу і таке інше).

Біомаса — маса живих істот, що мешкають у певній місцевості.

Біосфера — жива оболонка Землі, частина гідросфери, літосфери і атмосфери, де мешкають живі організми.

Біотехнологія — використання властивостей живих організмів для потреб виробництва (виготовлення ліків, поживних речовин, очищення стічних вод, селекція).

Біотоп — абіотичний компонент біогеоценозу.

Біоценоз — сукупність популяцій різних видів організмів, що утворюють біотичний компонент біогеоценозу.Біогенез — власне біологічна еволюція, коли живі організми походять тільки від живих організмів.

Біологічний годинник — властивість організмів «чути» час.

Біологія розвитку — царина біології, яка вивчає онтогенез (індивідуальний розвиток організмів).

Бластула — багатоклітинний зародок, що складається з одного шару клітин і має форму порожньої кулі.

Боротьба за існування — конкуренція особин, за якої одні організми здатні залишити більше потомства, ніж інші.

Вади розвитку — відхилення від нормального розвитку, що полягають у різного роду аномаліях будови організму чи його функціонування.

Видоутворення — завершальний етап мікроеволюції, що веде до утворення нового виду.

Гаметогенез — сукупність мітотичних та мейотичних поділів, що відбуваються у статевих органах, результатом чого є утворення статевих клітин.

Гаструла — друга за бластулою стадія розвитку зародка, на якій він вже має двошарову будову.

Генна інженерія — спеціальні маніпуляції з геномом, що мають на меті змінити його будову. Полягає у внесенні чужорідних генів і таким чином створенні генетично модифікованих чи трансгенних організмів.

Генна терапія — лікування людини від деяких спадкових хвороб за допомогою методів генної інженерії.

Ген — одиниця спадковості, що структурно відповідає ділянці ДНК, яка кодує послідовність певного типу РНК.

Генетика — наука про спадковість і мінливість.

Генетичний банк — колекція різноманітного генетичного матеріалу, наприклад, сортів і видів пшениці.

Генетичний тягар — різноманітні рецесивні мутації в гетерозиготному стані конкретних особин.

Генетично модифікований організм — жива істота, в геномі якої міститься чужорідний ген, вбудований в її геном за допомогою генно-інженерних маніпуляцій.Генофонд — усе різноманіття алельних генів популяції або виду в цілому.

Геном — усі гени гаплоїдного набору хромосом даного виду.

Геноміка — наука, яка вивчає особливості будови ДНК організмів різних видів.

• Генотип — сукупність генів певного організму або алельні сполучення генів певного локусу.

Геохронологічна шкала — геологічний календар, що відображує періоди в історії Землі.

Гетерозис — ефект гібридної сили, коли гібридні особини переважають батьківські за показниками життєздатності, швидкості росту, плодючості.

Гібрид — особина, генотип якої поєднує різні генетичні варіанти одного чи багатьох генів.

Гомологічні ряди мінливості — явище паралельної мінливості, коли однакові мутації трапляються у різних видів.

Група зчеплення — сукупність генів, розміщених на одній хромосомі.

Дарвінізм — еволюційна теорія, головною ідеєю якої є уявлення про природний добір як головний рушійний фактор еволюції.

Дегенерація — напрям прогресивної еволюції, пов’язаний із спрощенням організації (наприклад, редукція кишечнику у стьожкових червів).

Демекологія — розділ екології, що вивчає структуру та динаміку популяцій окремих видів.

Дивергенція — еволюційне розходження популяцій, видів, родів за певними ознаками.

Дикий тип — домінантний фенотип, який притаманний більшості особин даного виду, які живуть у природі.

Докембрій — період життя на Землі, у якому ще не було тварин з твердим скелетом; одно- і багатоклітинні організми цього відрізку часу майже не залишили викопних решток.

Домінування — взаємовідносини між алелями одного гена, за яких один з них (домінантний) пригнічує прояв другого (рецесивного).

Дрейф генів — випадкові зміни частот алелів у популяції під впливом хвиль життя.

Дроблення — процес безперервних поділів клітин зародка від зиготи до бластули з одночасним зменшенням розмірів клітин.

Еволюція — процес історичного розвитку життя на Землі.

Екологічна ніша — місце популяції певного виду в біоценозі (трофічній мережі).

Екологічна система — угруповання організмів і середовище їх існування, пов’язані один з одним обміном речовини. Біоценоз, біом і біосфера — екосистеми різних рівнів організації.

Екологічна піраміда — графічне зображення співвідношення між продуцентами і консументами різних рівнів.

Екотон — угруповання, що сформувалися на межі різних типів природних екосистем: узлісся, заплава річки, лиман.

Ембріогенез — період зародкового розвитку.

Ембріотехнологія — маніпуляції із статевими клітинами, зиготами та зародками.

Еон — найдовший відрізок історії Землі; поділяється на ери.

Ера — відрізки історії Землі (наприклад, Палеозой, Мезозой, Кайнозой), що поділяються на періоди.

Жива речовина — усі живі організми біосфери.

Життєвий цикл — зміна одного чи кількох онтогенезів, характерних для даного виду організмів. Простий життєвий цикл — один онтогенез від зиготи до зиготи, складний життєвий цикл — кілька онтогенезів (чергування гаметофіта і спорофіта у нижчих спорових рослин, нестатевого і статевого розмноження у тварин).

Запліднення — одна з форм статевого процесу, за якої відбувається злиття жіночої і чоловічої гамет з утворенням спільного ядра.

Зародкові листки — шари зародка багатоклітинних тварин, з яких розвиваються ті чи інші тканини та органи.

Ідіоадаптація — один з шляхів прогресивної еволюції, пов’язаний з пристосуванням до певних умов існування.

Ізоляція — один з факторів еволюції, відокремлення однієї популяції чи групи популяцій від інших на історично тривалий час.

Інбридинг — схрещування генетично близькоспоріднених особин.

Кайнозой — сучасна ера історії Землі; розпочалася 65,6 млн років тому.

Клімакс (в екології) — сталий стан екосистеми, до якого приводить ряд сукцесій.

Клітинна інженерія — різноманітні маніпуляції з клітинами, що мають на меті створення клітин з новими властивостями.

Клонування — спосіб відтворення, за якого утворюються клони — генетично тотожні одна одній особини, які походять від спільного материнського організму. Відбувається при різних формах нестатевого розмноження та партеногенезі.

Креаціонізм — релігійне уявлення про походження Землі і життя на ній у результаті божественного творення.

Кодомінування — тип взаємодії алельних генів, за якого кожний з алелів проявляє свою дію, не пригнічуючи дію іншого. В результаті у гетерозигот формується нова ознака.

Конвергенція — виникнення східних ознак у неспоріднених груп організмів.

Конкуренція — боротьба, змагання між організмами за будь-які ресурси.

Консументи — головним чином тварини, що споживають органічні речовини, створені рослинами-продуцентами.

Кроманьйонці (неоантропи) — перші представники людини сучасного типу, які виникли 40 тис. років тому.

Кросинговер — обмін ділянками гомологічних хромосом при кон’югації під час мейозу.

Кругообіг речовин — постійна циркуляція нескладних неорганічних речовин чи окремих хімічних елементів між літосферою, атмосферою, гідросферою і живими організмами.

Ламаркізм — еволюційна концепція, побудована на помилкових припущеннях, зокрема такому: набуті за життя організму ознаки успадковуються.

Ланцюг живлення (трофічний ланцюг) — низка організмів різних видів, поєднані відношеннями їжа — споживач».

Леталі (летальні алелі) — алелі, фенотиповий прояв яких є смертельним для організму.

Лімітуючий фактор — найбільш дефіцитний екологічний фактор, зміна дії якого веде до зміни стану популяцій чи екосистем.

Локус — місце гена на хромосомі.

Льодовиковий період — період охолодження клімату тривалістю мільйони років, за якого частину сучасного суходолу вкривали льодовики.

Макроеволюція — еволюція на рівні, вищому за видовий.

Мезозой — ера історії Землі у межах від 251 млн до 65 млн років тому.

Мікроеволюція — еволюційні процеси на рівні популяцій, що завершуються утворенням нового виду.

Мікрокопалини — викопні одноклітинні організми.

Мінливість — властивість організмів перебувати у різному стані; явище, протилежне спадковості.

Морула — стадія розвитку зародка відразу після завершення дроблення.

Мутагенез — процес виникнення мутацій. Розрізняють індукований мутагенез, коли мутації викликаються в лабораторних умовах певними чинниками — мутагенами, і спонтанні, що відбуваються у природних умовах.

Мутація — стійка, спонтанна зміна генотипу. Мутації бувають геномними (анеуплоїдія, поліплоїдія), хромосомними (хромосомні перебудови) і генними (точковими).

Неандертальці (палеоантропи) — викопні прадавні люди, які існували 300—24 тис. років тому.

Нейрула — стадія розвитку зародка хребетних тварин відразу 

Нейрула — стадія розвитку зародка хребетних тварин відразу за гаструлою.

Ноосфера — сфера розумної діяльності людини, в межах якої вона є визначальним фактором розвитку.

Норма реакції — межі нормальної модифікаційної мінливості організму.

Онтогенез (індивідуальний розвиток) — період життя організму від зиготи до смерті.

Оогенез (овогенез) — процес утворення жіночих статевих клітин.

Охорона навколишнього середовища (природи) — комплекс заходів із збереження, раціонального використання і відновлення природних ресурсів Землі.

Палеозой — ера розвитку життя на Землі від 542 до 290 млн років тому.

Панспермія — гіпотеза, згідно з якою життя було занесене на Землю з космосу.

Паралелізм — виникнення однакових ознак в організмів різних видів, які мали спільних предків.

Парниковий ефект — збільшення температури планети, викликане, можливо, надлишком С02 в атмосфері.

Подвійне запліднення — своєрідний процес запліднення у квіткових рослин, при якому утворюються зародок і ендосперм — поживна речовина, якою живиться зародок.

Поліплоїдія — геномна мутація, пов’язана з кратними збільшеннями кількості хромосомних наборів.

Послідовність викопних форм — види живих істот, що походять один від одного і змінюють одне одного в історичному часі.

Популяція — сукупність особин одного виду, що мешкають на певній території.

Природний добір — виживання найбільш пристосованих у боротьбі за існування організмів, здатних залишити численне потомство.

Продуценти — автотрофні організми (рослини), що синтезують органічні речовини і є їжею для консументів (гетеротрофів).

Регенерація — здатність організмів відновлювати частини свого тіла.

Редуценти — мікроорганізми, які розкладають рештки мертвих тіл до простих неорганічних сполук.

Рекомбінація — перерозподіл генетичної інформації, який здійснюється на рівні випадкових запліднень, перерозподілу батьківських хромосом під час мейозу й кросинговеру.

Релікти — стародавні види, що збереглися до сьогодні.

Розмноження — процес відтворення живих організмів, що передбачає збільшення кількості особин. Статеве Р. відбувається виключно за допомогою статевих клітин, нестатеве — поділом або частинами тіла, вегетативними бруньками, спорами.

Рудименти — органи, які в процесі еволюції втратили своє значення.

Селекція — процес створення і підтримання сортів рослин і порід тварин.

Середовище існування — все те, що.оточує живий організм.

Синекологія — напрям екології, який вивчає екосистеми.

Синтетична теорія еволюції — сучасна еволюційна теорія, яка є синтезом ідей дарвінізму і досягнень генетики.

Спадковість — властивість організмів зберігати у потомстві особливості будови, функціонування і способу життя.

Сперматогенез — процес утворення чоловічих статевих гамет.

Сталий розвиток — оптимальний баланс між потребами людини і можливостями планети їх забезпечити, необхідний для дальшого розвитку людства.

Статевий процес — обмін генетичним матеріалом у той чи інший спосіб між особинами одного виду.

Сукцесія — послідовна закономірна зміна екосистеми одного типу на екосистему іншого типу.

Таксон — систематична категорія будь-якого рангу.

Трансгенні організми — тварини, рослини, гриби, бактерії з чужорідними генами, введеними шляхом генно-інженерних маніпулювань.

Трофічна мережа — розгалужена система трофічних ланцюгів.

Фанерозой — на відміну від Докембрію, період явного життя, історію якого можна відстежувати за твердими рештками організмів.

Фенотип — у широкому розумінні — всі ознаки організму, у вузькому — прояв певного генотипу.

Фотоперіодизм — реакція організму на добовий чи сезонний ритм освітленості.

Центри походження культурних рослин — місця, де виникли види рослин, які нині вирощують у культурі. Вперше виділені М.І. Вавиловим.

Цефалізація — різке збільшення об’єму головного мозку в процесі еволюції людини.

Цитоплазматична спадковість — позаядерна передача генетичного матеріалу.

Чиста лінія — генетично ідентичне потомство.

Хвилі життя — один з факторів еволюції, спалахи чисельності популяції організмів.

Химерний організм — організм, що складається з генетично різних клітин.

Хроматида — одна з двох нуклеопротеїдних (нуклеопротеїди — комплекси білків з нуклеїновими кислотами) ниток, що утворюються у ході клітинного поділу. Після поділу X. називають дочірними хромосомами.

Хромосома — структурний елемент ядра клітини, що містить ДНК.

Хромосомна теорія спадковості — одне з головних узагальнень генетики, головним положення якого є те, що всі гени перебувають у хромосомах і розміщуються у лінійному порядку.

Штучний добір — вибір людиною у процесі с

елекції особин з певними ознаками для дальшого розмноження.